СТЕЖКАМИ ДНІПРОВСЬКО-ОРІЛЬСЬКОГО ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА

8 травня 2009 року члени гуртка «Юні натуралісти», учні ЗСШ № 46 під керівництвом педагога-організатора Мироненко О. А., керівника гуртка «Юні натуралісти» Дубровіної О. О., вчителя географії Яблонської К. А. здійснили екологічну експедицію «Природні перлини Дніпропетровщини» по Дніпровсько-Орільському природному заповіднику.

Ціль експедиції: познайомити учнів з єдиним на Дніпропетровщині Дніпровсько-Орільським заповідником; розвивати в учнів пття про взаємозв’язки рослинного організму з умовами оточуючого середовища, про зміни в світі рослин і тварин у зв’язку з настанням весни; навчити дітей визначати рослинні та тваринні об’єкти; звернути їх увагу на представників Червоної книги; сприяти естетичному вихованню учнів засобами природи; переконати учнів бережливо ставитись до весняних ефемероїдів; учити не лише користуватися природою, але й відновлювати її багатства.

Маршрут експедиції передбачав відвідування місць з різною рослинністю: ліс, степ, плавні, озера. Остільки збирання рослин та відлов тварин заборонено, основними видами самостійної роботи юннатів під час експедиції стали спостереження, опис, фотографування.

На заняттях гуртка була проведена певна підготовка учнів до експедиції: літературні читання творів про весну, первоцвіти, знайомство з рослинами і тваринами нашого краю, які перебувають під охороною. Перед початком роботи юннати згадали правила поведінки в природі, нагадали про заборону збирання будь-яких рослин та ловлю комах і ящірок.

Перед гуртківцями було поставлено завдання: визначити найкращого спостерігача, найкмітливішого та найорганізованішого учня. Експедиція розпочалась з відвідування лісу. Науковий співробітник заповідника Сергій Вікторович Соловйов звернувся до юннатів такими віршованими рядками:

 

Спасибі людям, що зростили ліс,
За всі дуби, ялини в пишнім гіллі,
І за красу отих зелених кіс,
В яких стоять гнучкі берізки білі.
Коли б не ліс, не знали б ми про те,
Що є фіалка й пролісок на світі,
Як у маю конвалія цвіте,
Найкраща, найніжніша поміж квітів.
Від суховіїв сохнула б земля,
Була б вона подібна до пустелі,
А ліс накличе хмару на поля -
Дощі проллються весняні, веселі.
Спасибі ж людям, що зростили ліс,
За всі дуби, ялини в пишнім гіллі,
І за красу отих зелених кіс,
В яких стоять гнучкі берізки білі.

 

Де б ми не були: в лісі, степу, в парку, саду, всюди вбирає наш погляд барвисту природу. Звичайно нею можна замилуватися, вона чарує зір. Але зараз я хочу звернути вашу увагу на звуки природи. Замріть, заплющіть очі і зосередьтеся. Що ви чуєте – шум вітру, шарудіння комах у листі, спів деяких птахів. Зверніть увагу на те, що зараз похмуро і, напевне, скоро піде дощ. Все ж таки прийшло довгоочікуване тепло. Сосни, пригрівши бронзові стовбури, вже відчутно віддають запах скипидару – це пахощі живиці. А ось невеличка популяція акації. Вона ще не розпустила своє листячко, тому багато світла досягає поверхні землі. А тут ми бачимо острівки фіалки трьохколірної, адонісу весняного, веснянки весняної.

Над яскравими квітами кружляє бджола. Коли сім’я сильна і погода гарна, кілограмів з п’ять меду принесуть бджоли у гніздо за зміну. Серед підліску ми побачили рослину-завойовника – клен американський.

Виходимо на відкриту ділянку нашого маршруту по Дніпровсько-Орільському заповіднику – степ. Починається дощ. Діти відкривають зонти, надягають капюшони. Природа теж ховається від дощу: не гудуть комарі-кровопивці, жуки, метелики – нічого не літає, не ворушиться, не копошиться…

Протягом двох годин юннати йшли степом, зустрічаючи на своєму шляху острівки квітучих рослин – це і рястка Фішера, гіацинт блідий, незабудка, рокитник російський, вероніка дібровна. Рослини відкривали свої квіточки назустріч довгоочікуваному дощу. Йти ставало все важче, мокрий пісок прилипав до ніг, і деякі діти добре промокли. Але нашій радості не було меж, коли ми побачили першу рослину СОН-ТРАВИ, потім ще, а потім ще дві галявини, усіяні цими пречудовими рослинами, бо всі знають, що сон чорніючий занесений до Червоної книги України.

Сазонова Таня пише науково-дослідну роботу про сон-траву. Вона із задоволенням нам розповіла, що це багаторічна кореневищна трав’яниста рослина заввишки 10-30 см. Розвивається переважно на весні. Листя перисті або пальчасто-посічені. Квіти великі, схожі на дзвіночки або келихи, дуже декоративні. Пелюстки оцвітини можуть бути білі, темно-сині. Тичинок і маточок багато. Плід збірний із сім’янок. За поганої погоди та вночі квіти закриваються, ніби засинають (через це в народі їх називають сон-травою, сонником, сон-зіллям). Рослина більшою чи меншою мірою опушена довгими волосками. З осені закладаються добре сформовані квітконосні бруньки, з яких рано на весні дуже швидко розвиваються квіткові пагони. З багатьох маточок утворюється ціле головчасте супліддя з великою кількістю сім’янок. Ті рослини сону, які ми побачили були заввишки до 30 см, з пальчасто-посіченим листям, опушені великою кількістю довгих волосків. Вони мали великі квіти темно-фіолетового кольору. На одній рослині були квіти різних стадій розвитку, причому жовті, світло та темно-фіолетові, більшість квіток вже одцвіла. Сон-траву було знайдено на двох ділянках, перша 3 м2 – нарахували 16 рослин, друга 2 м2 – 5 рослин, третя 1 м2 – 9 рослин.

Крім сон-трави нам пощастило побачити ще одного представника Червоної книги – ковилу. Науковий співробітник звернув увагу на те, що вона тільки починає утворювати характерні суцвіття, що тут її набагато більше, ніж ми побачили.

Юннати Ярош Ірина та Горбунова Юля побачили метелика-ведмедицю, який сидів зі складеними крильцями на траві. Так він поводить себе у негоду. А за всю експедицію діти бачили двох таких метеликів, ящірок та одну невеличку гадюку. Далі наш маршрут пролягав біля озера, де знову розпочинався ліс. Нашу увагу привернули сосни. Вони були високі. Крона розпочиналась від землі і в нижній частині мала діаметр більше трьох метрів. Голки на гілках були дуже довгими. Сергій Вікторович пояснив, що це не звичайні сосни, а кримські.

Під час експедиції на багатьох деревах ми бачили лишайники ксанторію і паргелію. У місті теж можна побачити ці лишайники. Але тут їх було набагато більше, до того ж тіла лишайників були більшого діаметру. Але головне – ми зустріли невеличку популяцію кущового лишайника. Все це свідчить про те, що ми потрапили в екологічно чисті умови, лишайники – це індикатори чистоти повітря. Біля озера ми прослухали жаб’ячий концерт. Дощова погода це саме те, що подобається земноводним.

Земля – наш дім. Можливо, це єдина планета, на якій існує життя у Всесвіті. Хіба не заслуговує вона нашої любові? Але на сьогодні ми маємо велику кількість свідчень про те, що людина є не бережливим господарем, а самовпевненим землевласником. Якраз це ми і побачили біля озера. Люди приходять відпочивати біля озера і залишають після себе сміття. Ми зібрали сміття і забрали з собою, щоб викинути на сміттєзвалище. А чийсь відпочинок, на жаль, закінчився пожежею. Тому певний час наша дорога додому пролягала повз обгорілого лісу.

Але наприкінці нашої подорожі була ще одна дуже яскрава зустріч з квітучим кущиком барбарису.

Весна – це краса молодості. Як завжди чекає на неї Матінка природа. Стільки радості приносить вона і дорослим, і дітям. У такі дні завжди хочеться побігти до лісу, прислухатись до шерхоту гілок, які вже почали наливатись соком, до шелесту старого листя, до лепету молодої ніжної трави, що проривається крізь лісову підстилку. Настала чергова весна, бурхлива, радісна, щаслива. Вона принесла з собою пробудження природи.

Повертаючись додому, ми підвели підсумки об’явлених конкурсів. Найкращим спостерігачем стала Сазонова Тетяна, найорганізованішою – Ярош Ірина.