ЗМОРШКИ ЗЕМЛІ 

 

Петро ЧЕГОРКА головний редактор часопису "Свята справа - ХХІ"

 

Витримавши багатолітній двобій з Людиною, (в якому немає переможців), Степ відступив. Останніми форпостами степової природи залишились балки. В них, як в своєрідних музеях просто неба, збереглися і слугують наочним свідоцтвом прадавньої природи краю ділянки різнотравно-ковилових степів, чагарників, лук, байрачних лісів. Тут же можна знайти відслонення гірських порід.

Дмитро Яворницький в «Історії запорізьких козаків» писав: «Характерним явищем запорізьких степів є так звані балки… – більш чи менш глибокі долини з пологими берегами, вкриті травою, часом лісом, які служать природними жолобами для стоку води з відкритих степових місць у ріки, річки, озера, лимани, прогної, єрики; мовою геологів балками називають мертві, недіючі, вкриті лісовою чи трав’янистою рослинністю яри. В історії балки мали певне значення як пункти поступової колонізації великої дикої й пустельної степової рівнини. В балках чи біля балок закладали спочатку бурдюги, потім зимівники й нарешті села сімейних і несі мейних запорожців. Усіх балок в степах запорізьких козаків була справді незлічена кількість, немов зірок у безмежному просторі небес».

Етимологи пояснюють походження слова «балка» запозиченням з тюркської мови («булак» – брудний потік, джерело; «балкан» – круті гори, порослі лісом). Вірогідніше, слово це – одвічно слов’янське, утворене від основи «бал», тої ж, що і слово «болото», «балище» – місце, де раніше була низина. У В. І. Даля: «Балка – длинный и широкий природный овраг в степях Малой Руси меж двух степных кряжей».

 

Балки – перші полігони захоплюючих дитячих мандрівок в природу. Маленьким хлопчиком, начитавшись Сетона-Томпсона й Біанкі, я почав відкривати для себе дивовижний світ дикої природи в околицях невеличкого степового містечка Верховцевого. Дослідницькі маршрути по балках басейну Мокрої Сури і Самоткані привели згодом на біологічний факультет університету, визначили вибір професії, життєвої дороги.

Лише на Дніпропетровщині балкова мережа нараховує кілька тисяч балок. Особливого розвитку і розгалуження досягає вона в долині річок Омельник, Самоткань, Інгулець, Саксагань.

 

 
Балки - перші полігони захоплюючих мандрівок у природі

 

Започаткувати інвентаризацію балок, вивчити сучасний стан біологічного розмаїття на їх схилах – таке завдання було поставлене перед учасниками дитячої екологічної експедиції «Балки Придніпров’я очима дітей», яка з 2001 року почала діяти в різних куточках Дніпропетровської області.

Широка програма пошукових робіт охоплювала вивчення гідрологічних показників, рельєфу, геологічної будови, рослинного і тваринного світу, історії та топоніміки. За цей час до роботи включилося понад 100 загонів юних балкознавців, які обстежили біля 160 балок. Мета і завдання їх діяльності органічно вписались в контекст розбудови національної екологічної мережі, як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Від Молдови до Росії через степову Україну повинен простягтися Буджацько-Старобільський широтний екокоридор, що забезпечить відновлення та збереження безперервності природного рослинного покриву. Складовими елементами такого коридору мають стати численні балки, що досліджувались.
 
 
Балки в басейні Саксагані досліджують юннати
Жовтневої СЮН м. Кривого Рогу
 
Найчастіше походження назв балок пов’язане з іменами людей, що жили і господарювали колись на їх схилах: Білоусова, Самсонова, Волощукова, Козирева, Радченка; природними особливостями: Крутенька, Берестова, Осикувата, Барвінкова, Кам’яниста, Солонувата; функціями: Могильна тощо. За кожною з назв стоять цікаві легенди, перекази, міфи, що народжуються і вмирають інколи за життя одного людського покоління.

Назва балки Кобильної (басейн Інгульця) виникла ще за часів козацтва. Постійні набіги татар не давали спокою нашому люду. Нападники брали в полон не лише бранців, але й худобу. Деякі коні та корови втікали, знаходили дорогу на рідне обійстя, інші дичавіли, залишалися жити в степу. Забачивши людей, тварини ховались в печері з таємним входом. В одному з табунів вожакувала стара досвідчена кобилиця. Від цього й балку назвали Кобильною. А ще розказують, що саме в ній востаннє бачили табун диких коней – тарпанів.

На порослих терном схилах балки Холошиної не один козак порвав холоші своїх розкішних шароварів.

Макортову балку чумаки облюбували для перекурів. Міцний тютюн-самосад вони на російський манер називали махоркою, тож і назву балці дали відповідну. З часом «х» змінилось на «к». Окрім балки маємо сьогодні і село Макорти і Макортівське водосховище на Саксагані.

Балка Гаврашівська (басейн Самоткані), як і село в її пониззі, отримала свою назву від гризунів – ховрахів (по-місцевому гаврашків). Колись цих рябеньких звірків було дуже багато, їх виловлювали як шкідників, шкурки здавали, в голодні роки споживали м’ясо.

В одній з присамотканських балок жили брати Кардаш і Григор – обидва заможні господарі, тримали винокурні. У святкові дні напували селян оковитою і собі на втіху організовували бійку «стінка на стінку». Такі змагання, як правило, закінчувались жертвами або каліцтвом. Дурна слава надала і балці, і селу назву Воєводівка.

В балці Федоровича (басейн Базавлука) жив пан Теодорович. Там стояв його маєток – двоповерхова добротна будівля з допоміжними службами, стайнею, клумбами і бузковими алеями.

Балка Доценкова (басейн Мокрої Сури) входила до складу угідь небагатого землевласника Герасима Доценка, який сам працював як віл і другим спуску не давав. Прізвище іншого поміщика – Лобинського закріпилось у назві намиста байрачних лісів, що зеленими плямами вкривають схили долини річки, даруючи притулок рідкісним рослинам і володарям повітряних просторів хижим птахам – яструбам, канюкам, шулікам.

Балкою Федана (басейн Самоткані) володів розкуркулений і висланий в 1929 році у Вологду (там він і помер) Микола Федан. А було у «багатія» дітей своїх 13 та 4 у дружини від першого шлюбу. В пам’яті старожилів відклався такий випадок: орав Федан землю коровою. Рогата «коняка» не завжди слухалась його і він, розлючений, відірвав їй хвоста.

Балка Стукунова (Стукунка), що в басейні Саксагані, отримала свою назву через те, що в ній місцева влада в часи військового комунізму перестрівала («застукувала на гарячому») жінок, які намагалися винести на базар щось із речей, щоб прохарчувати сїм’ю.


Кожна балка по своєму унікальна. Мікрозаказник

По своєму унікальною є балка Сажавка, що простяглася до Дніпра за південною околицею Дніпропетровська. Тут знайдено стоянку первісної людини мустьєрської культури палеоліту. Одночасно це еталонний стратотипічний розріз четвертинного періоду, на матеріалах досліджень якого розроблено теоретичні основи палеопедології (вчення про древні грунти). Поряд село Старі Кодаки з рештками фортеці XVIII століття, козацьким кладовищем. А разом це справжній вузол каркасу природно-історичної спадщини України.

Природна та історично-культурна спадщина краю поєднались і на теренах уже згадуваної балки Кобильної. В ній виявлено поверхневі і підземні карстові прояви, збереглася характерна степова рослинність, існують поселення доби пізньої бронзи та черняховської культури, а поряд руїни церкви Різдва Пресвятої Богородиці, чотири козацьких цвинтарі з понад сотнею кам’яних надгробних хрестів XVIII – XIX століть.

Усі балки на сьогодні мають спільні екологічні проблеми, про які зі щирою занепокоєністю і душевним болем розповів краєзнавець з Верхньодніпровського району Володимир Колесник:

«Ситуація з балками архісерйозна. Йде приватизація, під цією маркою чиниться і беззаконня. Розорюються балки по дну і по схилах, хоч сотні і сотні гектарів землі, які раніше оброблялись, тепер стоять під густим покривом амброзії та інших карантинних бур’янів. Випасання худоби начебто і не дуже шкодить, якщо це просто випасання, а не виїдання усієї рослинності і, як результат – проникнення бур’янів, які вже не вивести, та й худоба їх не їсть. Увійшло в норму випалювати схили балок , причому часто це роблять вже під час квітування первоцвітів. Доводилося бачити величезні площі чорної землі, де згоріли брандушки, крокуси, безліч яйцекладок богомолів, обгоріли стовбури дерев, кущів. Це все ради того, щоб краще росла трава, легше косилося. Корова – понад усе! Згоден, цій тварині пам’ятник давно треба поставити – в усі тяжкі часи, як і зараз, люди на селі виживали завдяки корові. Звичайно, людям треба сіна, землі під випас, але ж людям треба і куточок, де можна побачити жалюгідний залишок колись безкраїх степів, почути солов’я, перепілку, деркача, вдихнути пахощі степового різнотрав’я, відпочити від повсякденних турбот. Слід тут знайти якийсь компроміс.»


Вивчаємо первоцвіти

Компроміс бачиться в наданні найціннішим в екологічному плані балкам відповідного юридичного статусу – створення заказників, пам’яток природи, регіональних ландшафтних парків. Остання категорія є найбільш прогресивною, тому що передбачає заснування самостійної природоохоронної установи зі штатом різнопрофільних фахівців та фінансуванням з обласного бюджету. Такі парки покликані здійснювати на своїй території декілька функцій, в тому числі, що немаловажно, екопросвітну і виховну. Де, як не на сивих ковилових схилах, душа юного українця зрозуміє: "Що кращої землі немає, І що прадавні небокраї Такі ж прадавні, як і ми."