ТРАГЕДІЯ БАБИНОГО ЯРУ


Бабин Яр - урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від Кирилівської вулиці в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.


Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган - за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, “саботажників”, порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року там розстріляли майже 34 тисячі євреїв.

 


Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 року, коли було розстріляно 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка знаходилася безпосередньо біля Бабиного Яру. Точне місце розстрілу невідомо.


24 вересня 1941 року на Хрещатику були підірвані будинки, в яких розташовувалися представники окупаційної адміністрації. Вибухи і пожежі продовжилися в наступні дні, було знищено близько 940 великих житлових і адміністративних будівель. У звіті представника імперського міністерства окупованих східних областей від 5 жовтня 1941 року говорилося, що пожежа поширилася на площі 2 тисячі квадратних метрів, без даху над головою залишилося близько 50 тисяч осіб. Нацисти звинувачували в пожежі та вибухах євреїв і використали це як привід для знищення єврейського населення.


Наприкінці вересня 1941 р. зондеркоманда захопила дев'ять провідних рабинів Києва і наказала їм зробити відозву: “Після санобробки всі євреї і їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця…”.


27-28 вересня на стінах будинків, огорожах і стовпах з’явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами: “Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з’явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Дегтярівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний. Хто з громадян проникне в залишені квартири і привласнить собі речі, буде розстріляний”. Маса людей, які рухалися з різних районів міста, зливалася в один потік на вул. Мельникова. У кінці її, біля протитанкового рову, загородженого “їжаками”, була поставлена “застава”, за якою розгорнута похідна канцелярія. Почергово від натовпу відділяли 30-40 осіб і під конвоєм вели “реєструватися”. У людей відбирали всі документи і цінності. Документи в поспіху кидали в мішки а то і просто на землю, де вони лежали товстим шаром. Потім євреїв примушували роздягатися і через проходи в насипі виводили до краю яру, на протилежному боці якого на спеціально обладнаній дерев’яній платформі сидів кулеметник. Під безжалісний вогонь кулемета поліцаї заганяли палицями розгублених, голих, абсолютно знетямлених людей, не даючи їм схаменутися, зорієнтуватися. Розпачливе ридання, крики поліцаїв, благання про допомогу, прокляття катам, молитви, що заглушувалися веселими мелодіями вальсів з гучномовців, гуркотом літака, що кружляв над яром…


Із шести мільйонів європейських євреїв, знищених нацистами, 1,5 мільйона були українськими євреями.


Україна пам’ятає. Низько схиляють голову українці перед загиблими в Бабиному Яру.